як гроно стигле долу гне лозу,
так тягне до землі чуже сумління_
чави останню награну сльозу,
поставивши погорду на коліна,
і чорні зерна зайвих слів збирай,
під поглядом_ нічийним і холодним_
>
осміяно глибини темноводні,
розвіяно гар спалених мостів,
гудуть роями зграї голосів
забутих,
кинутих як жовте листя ватрі,
дотичних до навроченої долі_
>
мовчиш, актор згорілого театру¿…
мовчи.
схились в покорі.
не поруш
дзвінкої тиші, що змиває бруд,
ще мить_ і вибухне омріяне саторі
й оберне на ніщо цей самосуд_
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840799
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 04.07.2019
автор: Ки Ба 1