БУТИ ЛЮДИНОЮ

Коли  думки  постійно  б’ють  набат,
Життя  прожите  розриває  душу.
Ніхто  й  ніколи  не  замітить  втрат,
То  я  піти  у  світ  дідівський  мушу.

І  тихо  так,  щоб  соловей  замовк,
У  ту  хвилину,  як  душа  у  вирій…
Як  відлечу,  то  може  буде  толк,
Можливо  там  я  буду  хоч  щасливий.

Все  щось  не  так,  усе  наперекір,
Приниження  накрили  з  головою.
Коли    людина  стане  наче  звір,  
Тоді  готовий  стати  знов  до  бою.

Цього  боюсь,  бо  роджений  дитям,
Людським  дитям,  а  не  дитям  левиці.
Колись  Господь  казав  усім:  –  Затям,
Не  викликай  з  нічого  громовиці!»

І  це  святе  навічно  у  мені,
Людське  лице  стараюсь  зберігати.
Людиною  живу  я  на  землі,
І  мрію  нею  тут  же  помирати.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840442
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2019
автор: Віталій Назарук