Ой, колише в лузі вітер

Ой,  колише  в  лузі  вітер,  гойдає  калину,
Приголублює  дівчину  що  малу  дитину.
Пестить  груди,  обіймає  стан  її  пригожий,
Задивляється  на  личко,  вона  ж  на  сторожі.

Сторожить  кохання  щире,  що  у  серці  б’ється,
Що  в  душі  горить,  палає,  а  вітер  сміється.
Нахиляє  до  дівчини  гілля  лоскотати
Та  на  вірність  він  дівочу  не  зна  що  й  сказати.

Бо  у  вірності  є  сила,  що  міцніша  криці,
Живить  тіло,  як  землиця  колосом  пшениці.
Наливає  почуттями  хмільними  по  вінця,
Лети,  вітре,  в  чисте  поле  до  заходу  сонця.

Захід  сонця  зійде  в  вечір,  на  ніч  перекине,
А  дівчина  із  думками  до  милого  лине.
Будь  обачний  у  дорозі,  а,  як  сон,  хай  спокій,
Хай  літає  над  тобою  в  небі  синім  сокіл.

27.06.19

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2019
автор: Валентина Ланевич