[i]І[/i]
Граблі пора міняти на лопату,
яка і закопає, й загребе
оте, що найнялось агітувати,
що і зелене – жовто-голубе.
Та й сапою уміємо полоти
і полину, і пирію зело...
На часі бути – за,
але не проти,
міняючи і фізії, і тло.
Палає суще, і яріє біле,
і лінії веселки не чужі.
А от патріотичне обідніло
яскравою палітрою душі.
І де її лукавому узяти?
Не багатіє мовою цабе
і будь-яке, а іноді й «любе»...
За язики усілися примати...
уже уміють говорити...
мати...
І маємо
оновлене
рябе.
[i]ІІ[/i]
Та є ще й інше.
Мати – це Вітчизна
і те, що називають оберіг,
і тисячі порогів і доріг,
кудою видибає Україна.
Усе, що наче маємо, дає
оточуюче душі житіє –
і дольне, і невидимо високе,
але і те, що нібито ще є,
пильнує Боже
небайдуже
око,
аби було
і наше,
і моє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=840134
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.06.2019
автор: I.Teрен