Цап

Стука  в  шибку  цап  копитом,
Посміхається  лукаво,
Роги  в  місячному  світлі
Мовби  прутні  скам’янілі,
Писок  чорний,  очі  білі,
І  стирчить  цигарка  з  пащі.
Захотів  пожерти,  ку*ва    
Хату  полум’ям  захланним.
Та  з  узлісся  полоз  виповз,
Повз  і  воза  перекинув,
Що  на  ньому  цап  приїхав.
Скрипнула  у  воза  вісь.
Цап  злякався,  затрусився,
Гикавкою  захлинувся,
Впав  на  землю,  враз  здриґнувся,
Перднув,  висцявся  і  вкляк.
Чорна  цівка  в  цапа  з  рота
Потекла  й  немов  затерпла.
От  і  все.  Відкрилась  прірва
В  неозору  далечінь
І  від  леготу  з  могили
Загуділи  тихо  дзвони.
Звук  той  вишкреб  із  повітря,
Що  смерділо  після  цапа,
Коли  він  зненацька  здох
І  в  канаві  геть  розпухнув,
Став  солодкий  всюди  дух.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839969
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.06.2019
автор: BABA