ТИ РОЗПУСТИШ СВОЄ ВОЛОССЯ

Ти  розпустиш  своє  волосся
В  день,  що  згубить  усі  метафори,
І  настане  –  нічого  кращого,
Як  розбити  античні  амфори.
І  настане  –  нічого  більшого,
І  нічого  за  подих  вічності
В  безмовному  стані  зречення
Від  духу  мистецтва  античності.
Від  слова  і  рими  –  стриманий,
Твоїм  розхвильований  поступом,
Як  світлом  так  тінями  випитий,
В  кімнаті,  в  розвалинах  простору.
Не  залишиш  нічого  більшого,
Поклонінню,  як  формі  та  лінії,
Безперечно  єдиним  витвором
В  колонах  і  в  контурах  пінії.
І  в  колонах  коліна  іконами,
І  від  поясу  вище  –  копія,
І  від  поясу  нижче  –  лонами,
Храм  Венери  –  твоя  історія,
Храм  Венери  –  твоя  колонія,
Вищий  дух  над  людськими  законами,
Храм  Венери  –  твоя  релігія
І  корона  жагливої  сфери,
В  рік  такий  від  незмінної  ери,
І  назавжди  в  свою  незмінність,
Як  і  вчора,  завтра  й  сьогодні,  –  
Не  вільні  і  завжди  голодні,
Ми.
P.  S.  Ваші  паломники.

25.06.2019

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2019
автор: Володимир Каразуб