Отак вона немов сама душа,
Лише кудись поділа власні крила,
Може б увись у барви полетіла,
Уся у променях, а може у дощах …
Знайшла б для себе зоряну октаву,
Схід сонця зупинила подихом своїм,
І всю її оголену поставу
Не зачепити поглядом чужим …
Отак вона супроти буревію
Одна стояла між уламків скель,
І шепотіло море: розумію,
Лаштуючи їй солену купель …
Розкрила крила, вдалеч полетіла,
Не озираючись, мов боячись, назад,
Щоб не зламало спогадами крила,
Чужих, від холоду німих принад ….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839898
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2019
автор: Дружня рука