В полоні зімкнутих вуст усі слова,
Навік залишаються тими що "якби".
Із часом зникає віра у дива.
І зморшки, що на чолі, то від журби,
що рідко, але навідує таки.
Лишаючи слід на тілі та в душі.
Хотіла як краще - вийшло навпаки.
І часом здається ніби знову чужі.
І як цілувати губи, що бруд ллють,
і ставлять клеймо на свіжі ще рубці?
А усмішка, ніби щира, ховає лють,
І міг би, затиснув горло у руці.
І що ще казати, для чого всі слова,
коли все за тебе вирішив вже хтось.
Хоч плач, хоч кричи чи сконай - усе дарма...
А сонце вже сходило...то лише здалось....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2019
автор: Юлія Сніжна