[b]
[color="#ad0a0a"]Пам’яті Дмитра Тимчука.
Координатора центра «Інформаційний спротив», військового журналіста, підполковника запасу ВСУ, та справжнього патріота; самовідданого і сміливого сина української нації…
Слава! Слава! Слава!
Ми над прірвою всіх нелюдських потрясінь і незгоди,
Стоїмо, під небесним ковчегом, в апокаліпсі днів.
Там, в ночі, атакують потвори-істоти мій острів свободи,
Тут весь розпач виплескую, ярість, обурення, сум свій і гнів…
Я пронизую смерть, доленосним мечем Мельпомени.
Неминучість життів у пророцтві, в санскриті псалмів…
На гончарному колі буття вони ліплять нові мізансцени…
Поминальні свічки сяють куполом тисяч вогнів.
Я загруз у цій вирві війни, і не маючи права на відступ,
Я наказ свій останній читав під вогнем, у полоні кривавих «котлів».
Україно моя,- моє рідне, коштовне, безціне намисто,
Привітай і зігрій у обіймах ланів найвідважних синів!…
На цю землю не зійдуть з Небес рятувати нас БОГИ.
Шостий рік на Голгофі під розп’яттям стоять матері,
І цілують, слізьми омивають скривавлені ноги,
І читають молитви палкі від зорі до нової зорі…
Та кому ж завинили? Чом несем знов цей Хрест наджертовний?
Смерть у муках солодша за тебе, ніж казково-багате ярмо,
Я на волю злетів, подивись в мої очі Господь, я свободний,
Хліб – це тіло моє, но а кров, як солодке і терпке вино…[/color]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839641
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.06.2019
автор: CONSTANTINOPOLIS