Тобі для мене жалко навіть слів?
Я ж не прошу того, чого немає.
Не вірю, що душею ти змілів.
А що ж Тебе на простір не пускає?
Часу нема? Бажання? То пусте.
Ніхто того, що у душі виважувать не стане.
З поміж мовчань усіх, я відчуваю ТЕ,
Що турбувати нас уже повік не перестане.
Хто як назве, прояснить лише час,
В житті ж нічого випадково не буває.
І те, для чого все було відведено для нас.
Про себе ще колись, та нагадає
Червень 2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839368
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.06.2019
автор: Валентина Рубан