Ти кажеш, що я – дика кропивА,
Що обпікаю без сумління й жалю,
Твоє серденько палко обпекла,
Але і далі, лиш торкнешся, жалю.
Що я – гіркий береговий полин,
Цілунок – і гірчитиме у грудях,
В тобі застрягла, наче гострий клин,
І спокою без мене вже не буде.
Дурманом-зілля звабила тебе..
На все життя украла твоє серце…
Не вирвешся з моїх гнучких стебел,
Впадеш, знеможений в нерівнім герці…
А я всього лиш дика кропивА,
Комусь печу, але тебе – лікую.
Як обпечу – то, значить, ще жива,
Коли зірвеш, зів’яну, не зумію
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839234
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.06.2019
автор: Волинянка