Останній келих п`єш…А може й не останній.
Думки, мов сині хмари, плавають у небі,
Цей вечір ніжно збитий піною у ванні,
Тече по тілу в кожній щонайтоншій вені.
Покрапав віск свічок розплавлених у воду,
І теплі краплі ніжать мармурове тіло,
Манливий запах квітів очищає карму,
Щоб тимчасово хоч на серці не щеміло.
Рожево-білий колір пелюсток вражає,
Біжать маленькі хвилі від грудей до стегон,
Душа розчахнута нарозхрист так співає,
Що й янгол грішним став немов спокусник-демон.
Прикрили вії очі, краплі поріднились,
Води й вина, завмерши в пристрасних куточках
Рожевих вуст пухких і лиш по схилах вилиць
До них скотилася сльозинка непорочна.
Лежиш задумлива, розніжена…Самотня,
В очах зелених мрії ніби у тумані,
Яка ж доби, зникає вкотре в бездні сотня,
Все, як і вчора – келих й роздуми у ванні.
Покрапав теплий віск розплавлений у воду,
Вже пелюстки рожеві втратили всі чари,
Ти завтра зранку, вкотре, йтимеш на роботу,
Одягши маску щастя впевненої дами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2019
автор: Ярослав Ланьо