На узбіччі

Не  застую  юрбі,  
іду  собі  та  й  годі.  
Долаю    саме  те,  
що  й  іншим  по  плечу.  
Не  відаю,  коли
опинюся  на  споді,  
але  не  я  один  
у  рай  не  полечу.  

І  бігаємо,  і  
повземо  як    мурахи
по  тій  же  мураві  
у  лоно  споришу...  
Ще  дихаю  –  пишу...  
і  до  своєї  плахи
попереду  усіх
нікуди  не  спішу.

Полохають  сичі  
і  грає  синє  море.  
Оце  й  уся  краса,  
яка  рятує  світ.  
Не  за  горами  вже
чатує  сиве  горе,  
вичікує,  адже  
 стою  на  схилі  літ.  

Ідуть    у  небеса
поети  і  герої...  
Їх  –  пам’яті  людей  
Всевишній  удостоїв,  
а  я  один  усіх  
нікуди  не  веду.

Долаю  уночі  
уявні  косогори,  
якщо  не  упаду,  
то  ще  почую  хори,  
хоча  нічого  цим  
юрмі  не  доведу.  



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838623
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2019
автор: I.Teрен