Ясноокий місяченько, літечко стрічає,
А в діброві соловейко пісеньку співає,
Пахне медом цвіт шипшини, тішиться сердечко,
Йшов козак до дівчини,то ж живе недалечко.
Зустрічала, приголубив, цілував голівку,
Місяченько, нам за свідка, разом ми довіку,
У очах, шукав розраду, як було сказати,
Що він ранком, все покине і піде в солдати.
А ті очі, милі й любі - волошки синенькі,
У обіймах, в поцілунках, щирі і рідненькі,
Він сказати, не посміє, буде ж лити сльози,
Нащо ж нам, стрічати літо, з ним незвані грози.
Нічка чує, соловейка,скрізь зірки яскраві,
Ой, болить, моє сердечко, лиш слова ласкаві,
Говорив їй, сам в тривозі, хай би мирно всюди,
Пригортав, радо до себе, знаю разом будем.
Заяснів, світанок синьо, немов хвилі в морі,
Цілувались, розпрощались, поховались зорі,
Місяць свідок, давно в хмарах, дрімав, спочиває,
Соловейко, в лісі замовк, він мабуть щось знає.
Ранні роси, бурштинові, в травах мерехтіли,
Стежки різні, розійшлися, чи ж вони хотіли?
Чи їм доля, бути разом, хтось скаже - не знати,
Сонце в хмарах, в душі тягар, пішов воювати.
Десь гриміло іблискало, розійшлось луною,
А думки, весь час джмелинні, чи й буду з тобою.,
Ой давно, нам треба люди, війну закінчити,
Та й ніколи не розлучатись, щасливо жити.
07.06.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2019
автор: Ніна Незламна