Я кидаю виклик проклятій війні

Сторінка  фейсбуку..  Світлина  чужа.
Схватило  за  серце  –  не  треба  ножа.  
Невже  наш  синочок?!  Скотилась  сльоза.
І  вже  придивляюсь  до  цього  лиця,
До  тіла,  до  постаті  сина  -  бійця.  
Та  ні,  це  не  він..  І  бути  не  може.
О,  Боже  ж  мій  милий,  а  як  же  тут  схожий,
Себе  я  картаю  –  впізнати  не  можу,
Так  схожий  на  тебе  цей  хлопець,  синочку  -
І  сльози  з  лиця  намочили  сорочку.
Я  знов  придивляюсь..  Це  все  таки  –  ТИ!  
О  ,  сину  рідненький,  мене  ти  прости  -  
Зостався  назавжди  в  проклятій  війні,
Ввижаєшся  в  кожнім  бійцеві  мені.
Так  хочу  побачити  сина  ще  раз,  
На  мить  у  розмові  вернутись  той  час..  
Завжди  на  світлинах  тебе  я  шукаю,
Зі  смертю  не  згідна  -  додому  чекаю.  
Я  кидаю  виклик  проклятій  війні  :
-Верни  ти  дитину  додому  мені!

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837980
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.06.2019
автор: Ольга Калина