********
[i]Не важко уявити собі точку, непорушну у просторi.
Але цього замало. Нам також необхідна точка,
непорушна у часi.[/i]
I я стояв… А час проходив обiч.
Я вiдчував його гарячий плин.
Потiк облич, будiвель та видовищ
Зникав у струмi рокiв та хвилин.
Мiнялись кадри, постатi та рамки,
Кружляли з хаотичнiстю пiр’їн.
I стіни розлiтались на уламки,
Щоб знов за мить постати iз руїн.
Кругом поспiшно старилися дiти
I oбертались на сипучий cнiг,
Кругом – єдиний вир, не роздiлити,
I cам себе згадати я не мiг.
Не мiг згадати – що, чи може, хто я,
Не пам’ятав – людина чи гранiт,
З якою несусвiтною метою,
Куди прямує цей абсурдний свiт.
Забув, чому застиг тут одиноко,
Коли i ким породжений – забув,
Коли i ким, навiщо так жорстоко
Вшанований чи скараний я був.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837899
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.06.2019
автор: Олена Квітень