Життя, як сонце, йде за горизонт,
В рутині сірій час спливає.
Подій вервечкою старий альбом
Зрине у пам’яті й зникає.
Скупа усмішка втомлене чоло
Освітить поспіхом в бажанні.
Щось відбулось, щось щезло, як на зло,
У Лету кануло в чеканні.
Ще зійде місяць німотою в ніч,
В холоднім видиві яскравім.
Та годі скинути свій хрест із пліч,
Він з волі Господа в опалі.
Душа оголена, мов сухостій,
Що вп’явсь корінням у землицю.
Любові вірна - істині простій,
Шукає силу там - живицю.
02.06.19
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2019
автор: Валентина Ланевич