Вже доля заблукала в пізню осінь

Летять  літа  на  крилах  журавлиних:
Не  в  сиву  даль  –  до  вирію  спішать.
Завмерла  у  росі-красі  калина…
Й  збентежено  озвалася  душа:
«Відколи  світ  цей  у  моїх  зіницях,
Калинонька  –  святий  мій  оберіг,
І  срібноока  кошиком  криниця,
І  заповітний  батьківський  поріг!

Дитинства  тут  несмілі  перші  кроки
І  юності  закохана  пора,
До  них  летіла  мало  не  щороку
Й  зі  мною  -  пара  й  наша  дітвора.
Життя  моє  у  безперервнім  леті
Боялось  передчасно  відцвісти,
Були  і  рай,  і  зради,  і  багнети,
І  воля  непростиме  теж…  простить…»

Вже  доля  заблукала  в  пізню  осінь,
Коси  торкнулась  інеєм  зима…
Живі  калина  і  криниця  й  досі,
Лиш  на  порозі  вже  батьків  нема…
29.12.2018.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837292
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2019
автор: Ганна Верес