І він зліпив її з усіх усяк.
Й вона любимою йому бувала.
Та й ненависною йому була відтак,
Як він старавсь,щоб усмішка її сіяла!
Була вона якась особлива...
Його чарували безмежжя її:
У чомусь сварлива, у чомусь ігрива,
Емоцій прозорих світила тонкі.
Ні, не була вона позитивна.
Та й не була найкраща з усіх.
Занадто багато часу просила
--Його не смішив її сміх!
4 роки буття підкорила!
Мабуть, перед нею він "жив і ріс".
У чомусь згубила,у чомусь створила...
Зловилася за допитливий ніс
Та й не відпускала, допоки не стала
Настільки жива,як він тільки зумів!
Вдихнула, в "сфумато" своє закохала
Всіх праведників, крикунів, брехунів!
Кажуть, дружина торговця-флорентійця,
А попри шепочуть, що автора мати.
Чи учень його? Любовник?Любовниця?
Ну звідки ж цінителям правду прознати?
Занадто любив щось у ній Леонардо..
Ненавидів...Прагнув...дивувалась й сама.
Та тільки брову піднімала б насмішливо,
Якби вона в неї була...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836869
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.05.2019
автор: _VISKAS_