Трапилася доля їм строптива

(Левку  Лук’яненку  та  його  дружині  Надії  Никонівні).  (На  фото  вони  поряд  -  справа).

Кохають  так  один  лиш  раз  в  житті,

І  саме  так  вона  його  кохала.

Він  теж  до  неї  в  снах,  думках  летів,

Та  доля  посміхалася  лукаво.


На  скронях  їх  не  іній  –  щедрий  сніг.

Поставив  час  печать  на  їхні  й  душі.

На  двох  стежках  сліди  лишились  ніг,

Але  не  проросла  на  них  байдужість.

Вона  і  він  –  два  молодих  крила,

Котрі  гніздо  сімейне  будували,

Тоді  вона  й  подумать  не  могла,

Щоби  в  кайдани  щастя  закували.


Але  життя  на  те  і  є  життя…

Їм  трапилася  доленька  строптива.

Поклав  себе  Вкраїні  на  вівтар

Й  пішов  один  дорогами  крутими.

Вона  ж  його  чекала…  стільки  літ!

Усупереч  всьому,  жила  й  чекала.

Її  терпінню  дивувався  світ,

А  доля  вже  нову  розлуку  слала.


Змією  вона  виповзла  з  нори,

До  серця  стежку  вміло  простелила…

Чи  то  було  так  послано  згори,

Що  та,  котра  чекала,  вже…  не  мила?

Дививсь  на  долі  витівки  ці  Бог

Й  чи  то  не  встиг,  чи  не  зумів  спинити.

Він  знав:  не  здатна  підлість  на  любов,

Та  надто  ті  міцними  були  ниті.


Вона  ж  його  чекала  все  життя…

Краса  зів’яла.  Щастя  притомилось.

Закінчив  він  земний  свій  час  звитяг.

Вона  ж  сльозою  сивою  умилась.  

Тепер  уже  чекає  він  її  –

Свою  лебідку,  вірну,  яснооку,

Щоб  разом  слухать  райських  солов’їв

І  там  знайти  такий  жаданий  спокій.
21.05.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836815
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2019
автор: Ганна Верес