Вогонь... Вогонь по стінах
Тут сіє ворог смерть
Жнива ти пожинаєш на кривавій ниві
І не боїшся кари ти з небес
Жнива... Жнива у полі
Тут крові рік уже нема
Ти йдеш... Ідеш в своїм загоні
І нерухома тут стоїть стіна
Літак... Літак, що пролетів у глибині небес
Він розірвав всіх криком двигуна.
Ти поки що не вмер...
Але прийде і черга ще твоя.
Старий... Старий у полі сіяв жито
Аж кулею його пронизує навскрізь
І ворог вже, здається, ситий,
Але наїстись хліба не достатньо на усіх.
Дитя... Дитя біжить по полю...
По полю, де лежать вже гори тіл...
Дитя... Ти знаєш свою долю?
Чи зможеш, крихітко, втекти?
Загін... Загін помер... Лишився лише ти...
Нема старого, що посіяв жито...
Літак у небі знові пролетів
І пролунав у полі вистріл...
Дитя... Ти бігти мало...
Ти і твій запал ще молодий...
Цим пострілом небесну тишу розірвало...
І ти упав, ще зовсім, зовсім ти малий...
Стоїш... стоїш, солдате...
Ти бачиш... Їде вражий танк...
Хотілось жити, а не помирати...
Та постріл вкотре вже порушив план...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836742
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.05.2019
автор: Noviy Geroy