Буває, що у творчому здобутку не маю ані музики, ні слів.
В такі часи, я, у полоні смутку, ні в кого допомоги не просив.
Хотів іти, куди дивились очі, забути все й заплисти в комиші,
Та був живий, допоки проти ночі є трохи світла у моїй душі.
Мені потрібно зовсім небагато – щасливі люди на своїй землі.
А ще, не хочу, щоб до нас у хату істоти пхались жадібні і злі.
Вилазить боком кривдою нажите, хай нагорі рахують бариші,
Я не погоджусь наймитом служити, допоки світло є в моїй душі.
В лиху годину завмирає слово, гармати гатять, муз не чути там.
А пісня тиха світом лине знову, свободу не спинити ворогам.
Ненависть в мене мову одібрала, жадаю помсти за товаришів.
Лиш не кажіть мені, що все пропало, допоки світло є в моїй душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836337
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2019
автор: Юрій Пивоваров