Слова…Слова…

Слова...Слова...Дощем  в  свідомість
Падають  стисло  чи  вроздріб.
Збурюють  в  серці  теплий  гомін,
Гоять  шершавий  ще  поріз.

Мають  вагу,  або,  -  те  маска,
Котру  людина  надягла.
Чужа  душа,  -  то  є  загадка,
Її  підкинуло  життя.

Слово  -  зерно,  що  зріє  в  полі,
В  сонці  купається,  цвіте.
Зазвичай,  там  всього  доволі:
Полова  й  істина  -  святе?

Пусту  полову  час  поглине,
Лиш  слід  залишиться  гіркий.
А  права  істина  не  згине,
Запас  у  ній  бо  золотий.

Просте  й  заховане,  відверте,
Відчеканюють  словами  крок.
Одне  зігріє  -  милосердне,
Інше  -  натисне  на  курок.

22.05.19

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2019
автор: Валентина Ланевич