В суботу пізненько, в неділю раненько
Кувала зозуля, та все жалібненько...
Ой то ж не зозуля, то рідная мати,
Вона виряджала синочка в солдати...
Іди, іди, синку, іди не барися,
Через два годочки на третій вернися...
Іди, іди, синку, іди не барися,
Прошу тебе, синку, там не одружися...
Минає годочок, минає і другий,
На третій годочок приїхав синочок...
Ой чи рада, мамо,чи рада ти мною,
Привітайся, мамо, з моєю жоною...
Ой рада я, синку, рада я тобою,
Не хочу вітатись з твоєю жоною...
Посадила сина за столом в хатині,
Нелюбу невістку в тісній комірчині...
Наливала сину солодкого меду,
Нелюбій невістці зеленого йоду...
А син та невістка так крепко любились,-
Вони отим йодом та й переділились...
Поховала сина в вишневім садочку,
Нелюбу невістку в глибокім ярочку...
Посадила сину - червону калину,
Нелюбій невістці - колючу шипшину...
А тая калина - не росте, всихає,
Колюча шипшина - росте розквітає...
Залишилась мати одна, як билина,
Немає невістки, немає і сина....
Немає невістки, немає і сина,
Не буде й онуків, а є лиш могили...
В суботу пізненько, в неділю раненько,
Кує знов зозуля, гірко плаче ненька...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835943
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.05.2019
автор: геометрія