МІЙ ВІЧНИЙ СУМ…

[i][b]Як  важко  мені  звикнути  без  тебе,
Без  теплих-теплих  крихітних  долонь
До  сірого  і  вицвілого  неба,
До  нетепла  й  нерадості...  О,  Сонь!

Сказав  би  хто,  що  всі  пожартували  
У  ніч  оту  весняної  пори,
Про  те,  що  човник  твій  пришвартували
На  віки  вічні  неба  береги.

І  це  лиш  сон,  і  все  мені  здається,
І  просто  так  шепочуть  явори,
Що  вже  пелюстка  банта  не  торкнеться
Ніколи  більш  твоєї  голови,

Що  двох  косичок,  мамине  плетіння,
Віночком  німбу  вже  не  обплете,
Душа  бо  тихо-тихо  відлетіла,
А  спогад....  спогад  соняхом  цвіте.[/b][/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835888
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 18.05.2019
автор: Лілея1