Іду спокійно. Нікуди спішити.
Спішив не раз, а так і не догнав…
Ось резюме… Потрібно вміти жити,
Допоки себе зовсім не загнав.
Буде й не раз, коли злетять підошви,
Взуття порветься, то прийде пора.
Тоді ходити вже не зможу довше,
Бо на дорозі виросте гора…
А ще живу і калатає серце,
Будую замки, наче міражі.
І не змовкає в моїх грудях скерцо,
Бо без кохання доля на межі.
Ще дихає борщем червоним хата,
Ще кілька кроків й я вже на краю.
Лише собі я маю дорікати...
Все ж я люблю. Як сильно я люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2019
автор: Віталій Назарук