Ідуть дощі. Яка то благодать!
Небесне море землю поливає,
надією засіяні у маї,
озимина і вруна шелестять.
А пажиті – од краю і до краю,
де я, мов ратай, сію іншу рать.
Чекаючи нового урожаю,
мої поля чорнилами горять.
Роздмухую ще жевріючу ватру.
У дочки Прометея, візаві,
запитую повторно: « А чи варто?»
І чую: « Варто, поки ми живі».
Іду як дощ полями-сторінками,
нікого не залякую громами,
що я найперша скрипка і соліст,
який уміє помежи рядками
нанизувати речення словами,
що озонують логікою зміст.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835695
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.05.2019
автор: I.Teрен