І щастя, і кара

Найбільше  щастя  для  людей  –
Їх  рідні  діти,
І  знає  кожен  з  нас  про  те,
Що  діти  –  квіти,
Але  ж  буває  й  навпаки,
Що  діти  –  кара…
І  так  було  і  є  віки…
Життя  ж  тікає…

У  тих,  хто  дітям  все  віддав,
Любив  без  міри,
Все  попливло,  немов  вода…
В  душі  –  зневіра,
А  старість  тихо  насіда,
Аж  нагинає…
І  діти,  й  ти  уже  злидар…
Біль  розпирає…

А  все  тому,  що  ти  забув
Науку  Божу:
Мало  узяти  на  сівбу
Зернятко  гоже  –
Його  зростить  маєш,  як  слід:
Вітри  щоб,  зливи.
Гартованих  чекає  світ,
А  не  лякливих.

З  сумління  вдячність  пророста,
Без  нього  –  горе.
Ця  істина  така  ж  проста,
Як  суша  й  море,
Тож  змолоду  про  старість  дбай,
Щоб  не  ридати,
Ласкай  уміру  і  давай,
Навчай  їх  дбати!
18.02.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835463
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2019
автор: Ганна Верес