Тобі сподобалась старезна гра в мовчання,
Сидиш затаєний як та вивірка в дуплі.
І впору б мовчуна уже присвоїть звання,
І впору на сідницях лічити мозолі.
Згубилося в тобі маля з очима неба,
І дивні світлі квіти вже не приходять в сні.
І що б там не було, всього тобі не треба,
І вже навіть ті що знав, забулися пісні.
Тобі ніщо тепер, що десь палає ватра,
Вже чого б там не було, всього тобі досить.
І відчуття таке, що ти не хочеш завтра,
Бо шлунок твій сьогодні уже зморила сить.
І котиться нехай життя велика глиба,
Тебе твоє буття влаштовує і так.
Живеш собі й мовчиш, немов у чані риба,
Холодний мов би мрець, й колючий мов їжак.
Ти гордо бережеш життя своє пихате,
До краю, до кінця ти знахабнів уже.
І те тобі ніщо, що десь палають хати,
І хтось своїм життям твій спокій береже.
Життя твоє таке, що вже душа міліє,
І може навіть зовсім від тебе утече.
Як там на сході хтось від болі захмеліє,
Як комусь серце куля навиліт пропече.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834927
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2019
автор: Мартинюк Надвірнянський