Ступаю по полю квітучому,
І з душею дивне щось коїться.
Так, наче за хмарами – тучами,
Хтось нею уже непокоїться.
Вітер доокруж хвилює жито,
Серце знов кровю нуртує жили.
Спомин приносить те що прожито,
Як ми в юності двоє дружили.
Юність спомин вертає мов зливу,
І ось ми знову дивимось в вічі.
Якось довірливо і квапливо
Я в жіночі а ти в чоловічі.
Тяжіє, наче спомин востаннє,
Вітер не вітер тисне на груди.
Вдивляюсь в вічі, губи, дихання,
Ще вдивляюся в тебе всю.., всюди.
Спомин щезає так як і люди,
Вслід лиш протягую руки від пліч.
Вернусь, а дома уже не буде,
Нікого, і знову самотня ніч.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834815
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Мартинюк Надвірнянський