Сліди небуття

Як  тихо  в  небі,  і  лиш  лелека  стрекотить  на  стрісі.
Чорнобиль  -  куточок  рідний  українського  Полісся.
Здавалось  нам:  ніщо  і  ніколи  не  затмарить  його,
Не  зрушити  дихання  непогрішимого,  святого.

Пригадую  пишне  цвітіння  у  теплий  блакитний  день.
Весна  розквітала  і  чарувала  свіжістю  людей.
Струмує  повітря,  тиша  мліє,  біжать  ритми  ночей.
Глобальне  завдання:  скорити  природу  -  слава  "плечей".

Гігантські  греблі  на  ріках,  мужні  проекти  країни,
Все  здійснювалось  під  гаслом:  *Усе  для  блага  людини  *.
Погоня  за  цим  стала  забирати  і  власне  життя.
Матеріальний  добробут  народу  -  зажура  буття.

І  скрізь  краса  панує.  Згодом  місто  Прип*ять  возвели.
На  честь  тихої  повноводної  ріки  назву  дали.
Алеї,  сквери,  парки  всіх  людей  любо  зазивали.
Час  добрих  справ.  Ще  спала  біда,  висоти  чарували.

У  зелені  свіжій  це  містечко  завжди  потопало.
Дітей  до  тривожного  дня  здалека  було  немало.
Тут  всі  збирали  трави  цілющі  і  полісські  плоди.
Вишневий,  яблуневий  цвіт  ,  наші  прикрашали  сади.

Початок  атомної  доби  -  вічна  реальність  страшна.
Час  утверджує  миті,  хвилини.  В  Україні  весна.
Усі  спали  сном  безтурботним.  У  МЧС  не  змовкав  телефон.
Жорстока  ніч  і  вість  одна  -  росте  радіаційний  фон.

Четвертий  блок  полум*ям  розірвав  надземну  темноту.
Вогонь  не  вщухав,  лютував,  швидко  набирав  висоту.
Прибули  пожежники  ВПЧ-2  на  працю  просту,  не  на  страту.
Скінчились  дивні  сни,  час  обличчя  смерті  вибирати.

Чорнобиль  -  потужна  катастрофа  нашої  держави.
Біда  стукала  в  кожну  хату.  Горе  ще  без  уяви.
Уражено  тисячі  героїв,  приречених  на  смерть,
Які  йшли  у  пекло,  щоб  життя  інших  людей  не  смеркло.

Ховаючи  зусильно  у  своєму  серці  смуток,  жах
Зупинили  зрілого  монстра  у  потужний  саркофаг.
Та  небезпека  розчинена  у  хмурому  повітрі
По  всій  природі,  у  воді  сільських  криниць  цього  світу.

Мовчали  новини,  мов  правду  влада  бажала  згасить.
Важкі  хмари  ядовитого  пару  закрили  блакить.
Їх  чорні  дощі  горем  травили  неповторне  життя.
І  вітром  шуміли  та  залишали  сліди  небуття.




                                                                 

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834361
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.05.2019
автор: Маг Грінчук