Їх імена у вічності живуть

Калина  похилилася,
Заплакало  рілля,
І  голос  сумний  вітру
Чути  віддаля:
Там  БМП  знівечена
Снарядами  стоїть,
А  коло  неї  хлопець  
Молодий  лежить.

Він  був  в  своїх  батьків
Один-єдиний  син.
Вони  його  чекали
В  лихолітті  хуртовин.
Та  вже  не  дочекаються  
Соколика  свого,
І  вічність  лиш  торкається
У  полі  цім  його.

Лежать  в  степах  донецьких
Тисячі  таких  синів
Поклали  голови  свої,
І  сльози  матерів
Тепер  невпинно  ллються  
Над  їх  долями  роки,
Й  не  по  роках  старіють
Мужні  їх  батьки.

Але  ці  жертви
Не  були  даремні,  ні.
Вже  тисячі  катів
Згоріли  у  вогні.
І  хоч  життя  героїв  
Вже  не  повернуть,
Та  їхні  імена
У  вічності  живуть!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2019
автор: Володимир Мілянчук