Тебе зустрів я через стільки літ,
А ти цвітеш вся так, неначе квітка,
Я мріяв все життя тебе зустріть,
Душа радіє, але серцю гірко.
Чому з тобою доля не звела,
Тоді, коли жасмином пахло літо,
Ти під фатою квіткою цвіла,
Я ж від страждань, не знав де себе діти.
Нас рознесла по світу течія,
Хотілось викреслить з душі тебе і серця,
Душа моя кричала: "Не моя!",
Надіявсь, що з роками все минеться.
І ось сьогодні знов зустрів тебе,
Моє чарівне сонечко весняне,
Неначе Янгол Сам злетів з небес,
Від зустрічі цієі знову п"яний.
Ну як ти? Що, одна? І я один.
Звичайно що дорослі наші діти,
Ми дожили в любові до сивин,
Здавалося б можна життю радіти,
Та серце в грудях полум"ям горить,
Побачив, і єство усе палає,
Надіюсь я на ту щасливу мить,
Коли Господь до купи нас з"єднає.
Взяв телефон, та слів чомусь нема,
І знову смілості як в юності бракує,
Мабуть нас знову доленька звела,
Таки на небі Бог молитви чує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834220
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2019
автор: Амадей