ЗУСТРІЧ

Тебе  зустрів  я  через  стільки  літ,
А  ти  цвітеш  вся  так,  неначе  квітка,
Я  мріяв  все  життя  тебе  зустріть,
Душа  радіє,  але  серцю  гірко.

Чому  з  тобою  доля  не  звела,
Тоді,  коли  жасмином  пахло  літо,
Ти  під  фатою  квіткою  цвіла,
Я  ж  від  страждань,  не  знав  де  себе  діти.

Нас  рознесла  по  світу  течія,
Хотілось  викреслить  з  душі  тебе  і  серця,
Душа  моя  кричала:  "Не  моя!",
Надіявсь,  що  з  роками  все  минеться.

І  ось  сьогодні  знов  зустрів  тебе,
Моє  чарівне  сонечко  весняне,
Неначе  Янгол  Сам  злетів  з  небес,
Від  зустрічі  цієі  знову  п"яний.

Ну  як  ти?  Що,  одна?  І  я  один.
Звичайно  що  дорослі  наші  діти,
Ми  дожили  в  любові  до  сивин,
Здавалося  б  можна  життю  радіти,

Та  серце  в  грудях  полум"ям  горить,
Побачив,  і  єство  усе  палає,
Надіюсь  я  на  ту  щасливу  мить,
Коли  Господь  до  купи  нас  з"єднає.

Взяв  телефон,  та  слів  чомусь  нема,
І  знову  смілості  як  в  юності  бракує,
Мабуть  нас  знову  доленька  звела,
Таки  на  небі  Бог  молитви  чує.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834220
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2019
автор: Амадей