Як жаль, що роки проминули
І згірклі бажання за ними пішли.
У повінь весняну втонули,
Стою одиноко на греблі ріки.
А поряд так пахне черешня,
Медово дурманить застигле єство.
Кохання, мов ракова клешня:
- Скажи, що між нами насправді було?
Думки безперервно тривожать
Дрібнички, здавалось, забавно прості.
І серце безпечне триножать
Слова, що від тебе я чула в житті.
Слова, що душа скам’яніла,
Як губка: вбирала, раділа в цвіту.
Торкалися звабою тіла,
Тобою одним лиш всечасно живу.
Здригаюсь ночами в безсонні,
Шум тихий ловлю я за темним вікном.
І жилка тремтяча на скроні:
- Вборони його, Боже! Молю із теплом.
28.04.19
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2019
автор: Валентина Ланевич