/ До Чорнобильської трагедії /
* * *
Колись, давно, і ліку втрачено вже час,
Взяв вперше предок палицю у руки,
А згодом і схопився за каміння
І грізно ними в небеса потряс…
Тепер нащадки з ними без розлуки,
З бровадою, без докорів сумління
Лиш вправно вдосконалюють те володіння -
Співають оди снайперській гвинтівці,
На кнопці ядерній їх нищівна рука в готівці…
Та в головах не всі, на жаль, ще миролюбці,
А інколи, бездушні до тварини,
Бо ж то собі самі буваємо ми самогубці
Із мемом доброї, розумної людини.
Для людства крок прогресу -
Мить ризикована завжди,
Не впав на Землю же вогонь небесний,
А ж бо, собі самі
вже встигли наробити ми біди…
Палав Чорнобиль ядерним вогнем,
Весняним теплим днем….
Так, ліквідатори трагедії – герої!
Їм людство шану віддаватиме віками,
Біль втрат спасенним рани не загоїть,
І в наших душах вдячних
вони назавжди з нами.
* * *
Природу люди пізнають щоб жити
І пізнаним вершити щастя на землі.
Вона ж бо і не збирається коритись,
А ми, наївно, знову на граблі …
Мандрують небом
Фатальних радіацій хмари,
І цвіт весни руйнують в мить.
Природа нас жорстоко вчить,
Та видно, вчитись ми нездари.
Ні ти не вічна, ні я не вічний …
Чого ж навчив нас день трагічний,
Весняний день, що віку вкоротив
Й усе живе у світі засмутив...
Колишуть тінями свічки,
Померлих полум’ям торкають душі ...
І з нами поруч всі вони поки
Їх згадуєм,..
А пам’ятати мусим!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.04.2019
автор: Ivan Kushnir-Adeline