Миколі Михайловичу Ткачу – поету, етнографу, професору, родом з Чернігівських земель. (Посмертно)

Він  знав  і  в  мові,  і  в  культурі  толк,

Та  в  теплих  хвилях  не  купався  слави,

Отримавши  до  вічності  квиток,

Поплив,  лишивши  іншим  свої  лаври.

Для  України  все  зробив,  що  міг,

Щоби  піднять  з  колін,  підставив  плечі.

В  літературі  –  лев.  І  ось  –  поріг..

Спинився  лет  життя  його  лелечий.


Професор  він,  дослідник,  ЧОЛОВІК!

Один  із  тих  мужів,  що  мають  розум.

Але  не  довгим  був  поета  вік,

Не  витримавши  безладу,  загрози:

Ту  Україну,  котру  так  любив,

«Брати»  вчорашні,  змучену,  терзали.

Він  бачив,  як  розумних,  молодих,

В  чужі  краї  проводили  вокзали.


В  таких,  як  він,  геть  інше  сприйняття

Реальності,  політики,  природи.

Шкода,  що  в  них  лише  одне  життя,

І  те  належить  не  собі  –  народу!

Він…  відійшов,  та  погляд  ізгори

Зорить  його,  проникливий  і  мудрий:

«Не  смійте  неньку  нашу  загубить,

Не  дайте  Україну  підкорить,

А  я  за  вас  молитись  щиро  буду!»
20.04.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833479
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2019
автор: Ганна Верес