МУЗА, ВІРШ І ПОЛЕ

Сидів  і  думав…  Думав  і  писав…
І  сам  не  відав,  чим  той  вірш  закінчу.
Лились  слова,  хоч  я  в  душі  мовчав,
Чекала  Муза,  що  її  покличу.

А  серце  смуток  огорнув  нараз,
Спинився  вітер,  сів  посеред  поля.
Неначе  чийсь  виконував  наказ,
Чи  у  житах  осіла  чиясь    доля.

І  тиша  ця  покликала  мені
Музу  мою,  яка  за  мить  з’явилась.
Хмарки  пливли  у  синій  вишині,
І  вірш  нараз  розправив  свої  крила.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833467
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2019
автор: Віталій Назарук