«Бульбаш»

(Присвячую  Близнюку  Володимиру  Володимировичу  –  герою-чернігівцю,  який  загинув  6.09.2014.  у  перший  день  після  Мінських  домовленостей  під  час  підняття  прапора  України  у  Станиці  Луганській).
За  ним  сьогодні  дві  ридають  неньки:
Та,  що  життя  дала,  і  та  земля,
Що  хлопця  пам’ятає  ще  маленьким.
Болить  їй,  що  тоді  не  вберегла.
Він  українець.  Кров  в  нім  –  білоруська,
Тож  величав  себе  частіш:  «Бульбаш».
Не  знав  ночей  він  білих,  петербурзьких,
А  знав  червоні,  як  палав  Донбас.
Туди  у  травні  з  хлопцями  рушали,
Услід  дививсь  їм  яблунь  білий  цвіт.
Родини  і  Чернігів  залишали,
Щоб  Україну  врятувати  й  світ.
Луганська  вже  земля  на  них  чекала,
Не  розуміючи,  з  людьми  що  відбулось,
З  Москви  «бандерами»  їх,  «украми»  лякали,
Тож  «сепарів»  немало  розвелось.
Бійці  голодні,  змучені  до  краю…
Дивився  степ  неприязно  на  них.
Вони  ж  не  ті,  що  хата  їхня  скраю,
Утрапили  у  епіцентр  війни.

Не  завжди  дух  високим  був  у  взводі,
Закони  непрості  має  війна,
Але  «Бульбаш»,  а  це  Близнюк  Володя,
Підтримував  бійців:  «Ех,  старина!
Це  хто  сказав,  що  ми  всіма  забуті?
Не  дозволяю  вішати  тут  ніс!
Ніхто  нас  не  здолає  (той  же  й  Путін)».
Води  десь  трохи  роздобув,  приніс  .
Він  був  душею  в  колі  побратимів,
Навіть  пельменів  якось  роздобув.
Не  знав,  що  сад  для  нього  не  цвістиме…
Для  командира  за  синочка  був.

День  вересневий  геть  був  невеселий,
Хоча  про  мир  домовленість  була.
Думки  у  мозку,  ніби  каруселі:
Важлива  ж  дата  щойно  відбулась  –
День  Прапора    Це  ж  символ  України,
За  нього  йшли  на  плаху,  в  табори…
Підняв,  але  рука  й  душа  зміїна
Життя  спинили.  З  прапором  згори
Упав  «Бульбаш»,  обнявшися,  мов  з  братом,
Заяскравіла  кров  на  полотні…
Ніхто  не  міг  із  рук  його  забрати
Той  прапор,  що  були  з  ним  на  війні.

Вже  рум’яніли  яблука  на  сонці,
Десна  несла  ув  осінь  ще  тепло,
Як  привезли  в  Чернігів  друга  хлопці,
Якому  тільки  26  було.
Сади  без  нього  вкотре  вже  квітують,
На  вітрі  прапор  «Бульбаша»  шумить…
Країну  побратими  ще  рятують,
Нам  наближаючи  жадану  миру  мить!
20.04.2019.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833422
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2019
автор: Ганна Верес