Тут на білих дверях…

Тут  на  білих  дверях  "двісті  двадцять  дев'ять",
Витяжки  труба  завжди  прагне  стелі;
І  кутів  багато,  тільки  більшість  -  "вбиті",
Втім,  не  зіпсує  це  чарівних  митей:

Фарба,  де-не-де,  мов  луска  дракона...
Осад  вже  згорнувсь  в  позі  ембріона.
І  гуде  над  ним  витяжная  шафа,
Бережучи  сон  колби-  батискафа.

Коли  ЛАТР  ти  ввімкнеш,  здійметься  вихор
І  маленький  світ  сколихне  він  тихо.
Лінії  прості  та  структура  рівна
Забезпечують  це  хімічне  диво:

Лише  кілька  грамів,  блискучих  дрібок,
"Добре  розмішай  -  і  ти  справжній  хімік"  -
Ці  думки  були  б,  безперечно,  хибні,
Хоч  такі  солодкі  й  такі  ймовірні.

Ти  не  є  володарем  мікросвіту.
Гулі  набивай,  здобувай  освіту,
Будь  рабом  випадку,  пізнавши  велич:
В  світі  ти  один,  а  молекул  -  безліч:

Не  людський  це  розум  тут  щось  доводить.
Професійний  погляд  незмінно  дробить  
Все  матеріальне  і  все  чуттєве  
На  химерні  назви  й  реакцій  схеми.

Це  ти  усвідом  -  і  дійдеш  до  суті:
Коридори  ці  та  бляшанки  мутні
У  старезних  шафках  -  певна  основа,
Для  поєднання  хімії  та  слова,

Для  щеміння  в  серці,  тремтіння  фібрів;
Що  в  себе  ввібрав  ти,  для  себе  вибрав  -
Щоб  розкласти  справжнє  все  по  полицях?

(Перше  -  запах  черемхи,  спирту  та  кориці...)

Абстракціонізм  й  натюрморт  хімічний,
Тут  сплітаються,  попід  дахом  звичним;
Зерно  знань  зростає  в  вельми  чудну  парость,
Щоб  любили,  щоб  -  потім  повертались!

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833385
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2019
автор: Катерина Трач