ПРО ВИСОКЕ

Коли  з  перламутрових  неба  зіниць
Вологі  опустяться    ниті,
Між  вчора  й  сьогодні,  поміж  блискавиць,
Народиться  брунька  у  вітті.

Ще  світу  не  знає:  цвітіння  й  краси...
Ще  в  завˊязі  небо  тримає.
Ще  першої  купелі  з  сонця  й  роси
Без  свитки  не  знає,  не  знає.

Така  собі  брунька  –  вербовий  пилок,
Чи  квітка  прадавньої  груші,
Чи,  може,  розлогий  кленовий  листок
Мистецтву
                                   служитиме    
                                                                           в  гущі.




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833345
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2019
автор: Олена Жежук