Мої оксамитові гори,
Мої незрівнянні Карпати,
Глибокі і сині, як море,
Так хочеться вас обійняти.
Розкоші, таємні, містичні,
Спите у туманах ранкових,
Безкраї, густі, магнетичні,
В зелених сорочках, шовкових.
Пригадую сині дзвіночки,
В яких аж до ночі лежала,
В траві заплітала віночки,
А в лісі зозуля кувала.
Пригадую синь Синевира,
Гладінь, що у променях сяла,
До нього всміхалася щиро,
Навколо натхненно гуляла.
Пригадую дзвін водоспадів,
Як їла салат з шашликами,
Дивилась на блиск зорепадів,
Ділилась своїми думками.
Як стежкою йшла під дощами,
Як пила зі спільної чаші,
Як спала в наметах ночами,
Варила в казанчику каші.
Коней на гірських полонинах,
Гуцулів і звуки трембіти,
Росу на тонких павутинах
І рути червоної квіти...
Пригадую схід на Говерлу,
І друзів, що були зі мною,
Згадаю, але не поверну,
Це миті, що вже за спиною.
А папороть гнеться за вітром
І дивляться в небо смереки
Напоєні сонячним світлом,
Цнотливим, гарячим, далеким.
Так ніжно шумлять осокори,
Із лісу летять аромати,
Мої оксамитові гори...
Мої незрівнянні Карпати...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832530
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.04.2019
автор: Sukhovilova