Люди, – то тіні, що ламають сонячний промінь,
Люди, – то тіні незбагненних ідей,
То вранішнього блиску гомін,
То похмурий день, то туманний день.
Люди, – то тіні галерейних картин,
Люди, – то тіні дорожнього пилу,
То думок сумних карантин,
То сухі долини, що чекають зливу.
Люди, – то тіні самотніх очей,
Люди, – то тіні сліз в океані,
То відголоски білих ночей,
То тьмяні скарби, що багато вбрані.
Люди, – то тіні скорботного крику,
Люди, – то тіні місячних слуг,
То душа, що збита з пантелику,
То вітру шепіт, що ріже слух.
Люди, – то тіні слабкості і сили,
Люди, – то тіні мертвого дощу,
То обрамлені життям могили,
То все, що собі я не прощу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832290
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.04.2019
автор: Андрій Лагута