Тополя у полі, як перст одинока.
Корінням окріпла, знялася високо.
А поруч калина – ні роду, ні плоду,
Куща запитала з червоного глоду.
Скажи мені, глоде: у чому я вина,
Я ж тут не тополя, я просто калина.
Прошу помолися, зніми з мене тугу,
Нехай пересадять мене серед лугу.
А глід посміхнувся: червона калино,
Повір, ти насправді ні в чому не вина.
Коли листя скине осіння тополя,
Тоді ти окраса для цілого поля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=831430
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.04.2019
автор: Віталій Назарук