У цей день, мов спогади мої,
Небо в хмарах, вітер прохолодний.
Дев’ятнадцять років на землі
Доживаю я свій час, самотній.
Як пішла під землю у віки,
Так і досі не прийшла додому…
Більш ні в кого не прошу руки
Серця не протягую нікому.
Мої сни – це плетиво жахіть
У пустельних сутінках блукаю
У спорудах з декількох століть
Своїх близьких кличу і шукаю
Лабіринт кімнат, що без дверей
І здається в кожній когось чути
Та немає там живих людей
Привиди там мешкають і духи.
Дошки сходів вже сама труха
Рами вікон теж сама руїна
Мало, мабуть, каюся в гріхах,
Мало ще плазую на колінах.
Грішний я? А хто з нас без гріхів?
Я не мріяв про жахіття битви
І чужого брати не хотів,
То за що стогнати у молитві?!
Я молюсь та тільки за своє:
А своє – то світ степів широкий,
То довкілля з правіків моє,
Дух свободи світлий і високий.
Я молюсь за тих, хто у ці дні
Відбиває напади ворожі,
Вірую: молитви ці слізні
Вистояти хлопцям допоможуть.
Вбережи, Господь, від влучних куль,
Від розтяжок підлих та від «градів»!
Янгол-охоронцю! З ними будь,
Бо ж вони всі там не для парадів!
Хай цілими вернуться вони
До домівок, де їх так чекають!
Хай для них як першоцвіт весни
Усмішки коханих розквітають.
Ще, мій Боже, покарай всіх тих,
Хто на крові заробляють статки.
А всім нам дай мудрості і сил,
Щоб нарешті навести порядки.
29.03.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830917
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2019
автор: dovgiy