Мати вишиванку сину вишивала,
син в той час на Сході воював,
Єдиного сина додому чекала,
бо давно рідненький вдома не бував.
Молитву за сина до Бога молила,
щоб скоріш додому син прийшов.
Бо вже вишита його сороччина,
і омита маминов солоною сльозов.
На сорочці квітку дошиває мати
і покапала на сороччину кров.
Щоб біди не було,стала витирати,
але знов вкололась-знов і знов.
Щось в душі у мами враз захололо,
по очах пробіглася сльоза.
Зрозуміла мати,сина вже не стало,
в хату вже прийшла страшна біда.
Матеренське серце,дало їй знати,
сина вже в живих її нема.
Та вже в домовині,щоб сина поховати,
у вишиванку одягла своє дитя.
Молюся за тебе мій милий сину,
ти дитя ще був але героєм став.
Ти тепер одягся в оцю сороччину,
де кровю вишитий твій рідний край.
Хай цвітуть в Україні квіточки червоні,
тільки щоб більш крові не лилось,
Щоб у вишиванках хлопці чорноброві,
не померали а ростили рідних діточок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830580
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.03.2019
автор: Бабич