Гість одкровення

         «Відкрийте,  люди,  я  вітер,  вітер
           Одягнений  в  плаття  з  листочків  сухих…»
                                                                                   (Еміль  Верхарн)

Хочеться  взути  теплі  й  важкі  
Черевики  безбатченка  Сонця  –  
Такі  собі  світлоступи  та  теплокроки,
Коли  чисто  ірландська  мокрінь
Вдирається  в  душу  злодієм:
Так,  наче  граф  кирпатий  Стронбоу  
Знову  шматує  пагорби  Ерінн,
Як  шматують  кавалки  торфу,
Перш  ніж  кинути  їх  на  поталу
Вогню-оранжисту.  Добре  що  вітер  –  
Цей  жорстокий  зайда  країн  опівнічних,
Цей  філософ  зажури,  цей  гностик  
Цей  злий  казкар,  провісник  недобрих  легенд
Заходить  гостем  у  мою  кам’яну  хату  –  
Хату,  де  ніхто  не  живе.  Ніхто,
Окрім  бородатого  привида  –  
Сивого,  наче  той  лунь  –  місячний  пугач  боліт.
Добре,  хоч  отакого  гостя-нездару
Маю  щоднини,  маю  щоночі,
Маю  щовечора,  маю  щоранку:
Гостя,  вбраного  в  листя  сухе  і  жовте,
Так,  начебто,  ми  не  на  Острові
Смарагдових  Схилів  (вниз,  тільки  вниз,
У  Небуття,  в  Сід  невблаганний),
А  серед  жовтих  сторінок  книг,
Які  написали  дерева  і  кинули  в  порожнечу
Холоду.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2019
автор: Шон Маклех