Для мене не якийсь святий
Ім’ям своїм до тебе править,
Тому що небо тебе славить,
Бо в тобі ангел є такий.
Він був колись. Та у ці дні
Не імператор, а Недоля
Нам не дає для щастя волі
І ти моя лиш уві сні.
Вже стільки літ, студених зим
Над нами в хмарах пролетіло
Зістарилось, зів’яло тіло
Перетворились мрії в дим.
Мав би забути. Тільки як?
Не йдеш із серця як із дому
Безсоння знову ставить кому
Там де лиш крапки твердий знак.
Вже скоро лебеді до нас
Повернуться на рідне плесо
Де буде в темних очеретах
Для них вершитись світлий час.
А що ж для нас? Як і завжди
Журба під співи солов’їні
Та виживання в цій країні,
Де й досі гноблення сліди.
Розквітне сад, п’янкий бузок
Про вальс в минулім нагадає.
Ми там, у небеса безкраї
Злітали в почуттях удвох.
Хай оте щастя лиш на мить
Крильми нас ніжно зачепило,
Та наче пісня залишилось,
Щоб душу зморену будить
В зажурі на паркан зіпрусь,
Пірну в ранкову прохолоду
І на весняну земну вроду
Зі щемом в серці задивлюсь.
23.03.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=830076
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2019
автор: dovgiy