Малий хлопчина сидить… По обіч дороги….
Задивлявсь на водопад, на його пороги.
А в малого думок, наче велич гори…
Каже ненька, - Синку… прийшло до нас горе.
А йому, янгеляті й п`ять років не було…
Тож воно синьооке, про це, ще й не чуло
Навіть цього й не знало, яке оте горе,
Нині ненька казала, як штормове море…
Що всіх забирає… Коли морський цар гуляє
Так хвилі підійма, човни, до дна нахиляє…
- Та до моря ж так далеко, - шепоче синочок.
- Давай йдемо на місточок, туди на горбочок…
Добре попросимо море, щоби й не штормило,
І щоб людям та й ніколи горя не робило…
Міцні руки, мозолисті маля обіймали,
- Ой, щоб ви діточки! На світі горя не знали!
Йшла дорога крива, до самого низу
Поміж трав в долину, далеко до хмизу.
Малого тут лишили, з ним бабця поруч,
Тримала у руках для волосся обруч...
Він здивовано дививсь, все не міг збагнути,
Чому нині плаче бабця, їх змогли забути?
І чому тепер старенька, зовсім сива стала?
Онуча на руки взяла, каже, що пристала….
Та дорога, до цвинтаря, стежкою кривою
Зрозуміть, як? Чом ненька, плаче під вербою?
Все мовчала й нащо, одягла чорну хустинку?
Чом обличчя хова? Шепоче, - Синку - синку?
Оченята зирили, вслід довгій колоні
На губах старенької сльозини солоні
Як все пережити серденько боліло
А онучок відчував…Тремтить її тіло...
До грудей тулила мале янгелятко,
- Полетів до неба, ось тепер твій татко
Малий не второпав, скривив губенятка,
- Як це полетів, я хочу до татка!
Ну таке, ти скажеш, він моряк сміливий
Обіцяв татусь, я буду щасливий!
Будемо разом ми, море захищати
Гайда вставай бабцю, йдем його стрічати!
Десь далеко море… Хвилі до причала…
А над ним чайка, голосно кричала…
Проводжала моряка в потойбічний світ
Зрозуміє все це син, через кілька літ…..
21.03.2019р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.03.2019
автор: Ніна Незламна