Якось так спокійно на душі:
Тихо, трепетно і трішечки печально...
В голові поснули всі думки,
Мрії всі, й любові мої дальні..
Ви десь там, де небо моє плаче,
Де зірки мої танцюють вальс.
Ви - не мій. І на землі неначе
Знов роса, мов нежива, без Вас.
Ви - не мій . І тільки теплий вітер
Дотики лишає на губах,
Якось дивно розквітають квіти
У моїх розніжених руках.
Зоредивно сяють поцілунки,
Пдаровані мені від Вас.
Хай були це давні подарунки,
Але знов життя живе без нас!
„Вас люблю!” – шепоче моє серце.
Розум каже : „Ні, то не любов”.
Пам'ять же кричить услід : „Воскресни!”
Лише біль бунтує мою кров.
Біль, що розриває душу тишею,
Облива гарячою смолою.
Хай ще довго, та чекати мушу я
Щастя, що покличе за собою!
Щастя, що обійме і прикриє,
Знищить весь мій біль, мою печаль...
Щастя, що в житті мені відкриє
Лиш любові безконечну даль!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829769
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2019
автор: Юлія Ганненко