Посунули із вирію клини,
Ні! Не посунули – верталися додому.
На своїх крилах нам весну несли,
«Курли» лунало, як чомусь святому.
Біленькі хмари лебедем пливли,
Шуміли понад ставом верболози.
А поміж хмар курликали клини,
Повітря пахло квітами мімози.
Збиралися на нерест карасі,
Гонилась щука, наче навіжена.
Сухі ще трави мились у росі…
Ішла весна, неначе наречена.
Та от «курли» найкраще, що було,
Що заставляло серце тріпотіти.
Йому раділо місто і село,
І так хотілось в таку пору жити.
Не відлітайте осінню, клини,
Бо небеса лишаються пустими.
Прийдеться знову ждати нам весни,
Радіти і вас бачити живими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829653
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.03.2019
автор: Віталій Назарук